Розглянуто проблему формування ансамблевих основ жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена. Нововведеннями Бетховена є використання поліфонічних засобів музичного розгортання в сонатно-симфонічному циклі й ансамблевий тип мислення композитора. Перша соната op. 102 дає уявлення про бетховенські принципи в камерно-інструментальному жанрі пізнього періоду.

Проаналізовано творчість видатного українського диригента, реформатора оркестру народних інструментів В.А.Комаренка. Розкрито значення диригента у формуванні музичної освіти в Слобідській Україні.

Розкрито тему формоутворення в сучасній українській музиці, зокрема, в творчості композиторів Харкова С.Пілютикова та Ю.Алжнєва. На основі порівняльного аналізу різних стильових композицій визначено загальні закономірності варіантної форми як композиційного цілого: саморух заданої звукової ідеї, первісне інтонаційно-конструктивне утворення; взаємна функціональна рівність варіантів; інтонаційне та структурне проростання, що грунтується на функціональній подібності: від ядра (теми) до цілого (частина, цикл); принципова відкритість до якісного оновлення первісної ідеї, до взаємодії з іншими принципами тематичного розвитку та множинність її вирішень; принципова відсутність обмежень паретворення; зниження чіткої межі структурованості і розвитку форми, за якої межа між експозиційним і розвиваючим викладенням виявляється умовною; розширення семантичних та драматургічних функцій, перехід із однієї функції до іншої.

Проаналізовано хорові твори М.Кармінського - значний внесок у розвиток хорового мистецтва України. Жанри, пов'язані з літературним текстом, складають ядро спадщини композитора. Перші кроки роботи М.Кармінського в синтетичних жанрах починаються зі співробітництва з Харківським театром юного глядача, який став своєрідною лабораторією творчих пошуків, вплинув на його формування як театрального композитора. Домінантою творчості М.Кармінського є пісня. Жанр пісні приваблював композитора своїми виразними можливостями синтезу музики та слова. Логічним був перехід від музики драматичних спектаклів до музики у кінематографі, де реальність, зримість образів художніх фільмів відточувала індивідуальність композитора.

Проаналізовано розвиток оркестрово-виконавського мистецтва України, яке відіграло важливу роль у справі становлення та розвитку естетико-ціннісних аспектів художньої культури України, менталітету українського народу. Причинами виникнення оркестрів в Україні були: сприятливі умови розвитку музичного мистецтва, вплив італійської опери, музична освіта дворян, вивчення музики, зокрема, інструментальної у навчальних закладах, наслідування оркестрового виконавства, яке вже почало функціонувати в Росії, розвиток та поширення сімейно-побутового музикування, становлення гастрольно-концертної справи. Наведено історичні матеріали.

Викладено деякі особливості сучасної телемови і мовної підготовки телефахівців. Акцентовано увагу на зовнішній техніці- вмінні володіти диханням, голосом, дикцією, літературною вимовою, що потрібно акторам і дикторам телебачення.

Розглянуто діяльність дослідника українського народного мистецтва, етнографа, музеєзнавця і громадського діяча Д.М.Щербаківського, який стояв біля витоків вищої освіти з музеєзнавства в Україні на початку 20-х років XX ст.

Наведено факти, які свідчать про великий успіх драматургії А.П.Чехова на сцені харківських театрів. Вистави "Іванов", "Чайка", "Дядя Ваня", "Три сестри", "Вишневий сад" увійшли в історію мистецтва початку XX ст., нерідко випереджали столичні спектаклі за часом і сценічною майстерністю.

Процес розбудови культурного життя сучасної України базується на двох принципах: відвертості менталітету українського народу та міжнародних норм-стандартів світового співтовариства.

Висвітлено мало визначені у музикознавстві питання теорії хорового виконавства, жанру, стилю.

Розглянуто ідею утворення мережі музейних інститутів, яка виникла в 30-ті рр. XX ст., і проект Центрального Палацу Техніки архітектора О.М.Бекетова, створений з метою популяризації науково-технічних досліджень.

Відродження культури пов'язано з питаннями "пам'яті" та "забуття", що переплітаються й утворюють складну єдність. Є минуле "вчорашнє", що назавжди пройшло, але є минуле "нетлінне", що продовжує жити в сучасному як відблиск вічності - у часі. Культура не може жити, дихати, зростати, не звертаючись до "вічно сущного минулого". Це звертання - до коренів життя, основ, до вищих смислів і архетипів, без "пам'ятування" яких культура приречена до самознищення.

Проаналізовано розвиток російської композиторської школи кінця XIX ст. на прикладі твору "Іоан Дамаскін" С.І.Танєєва. Охарактеризовано творчі пошуки композитора. Зроблено припущення, що композитор суто асоціативно звернувся до норм і форм музичного мислення, повністю підвладного "релігійному відчуттю" світу. А саме - контрапунктивних прийомів і форм музичного написання, притаманних західноєвропейській поліфонії XVII - XVIII ст., звучанню хоралу.

Театралізація хорових творів - нове явище в сучасному хоровому виконавстві. Це процес реалізації ідеальної, слухової, моторико-пластичної, графічної або вербальної моделі руху в сценічному виконанні музичного твору, в результаті якого створюється вторинний, відносно авторського задуму, художній об'єкт, синтетичний за своєю формою та синкретитичний за суттю, оскільки він є продуктом єдиного та неподільного, психологічно зумовленого процесу музичної орієнтації. Наведено схему колективного виконання твору "композитор - виконавець - слухач - диригент".

Розглянуто проблему подолання бар'єрів між національними культурами, визначено людські цінності щодо конценсусу міжнародного співтовариства.

Досліджено проблему теорії та практики музейної справи, діяльність видатного вченого М.Ф.Сумцова в історичному аспекті.

Клементі зробив значний і багатогранний внесок в розвиток фортепіанного мистецтва. Він одним з перших розкрив нові звукові можливості фортепіано і переваги його перед клавесином. Кращі твори композитора-піаніста містять у собі глибину музичної думки, визначену промовистість і художній зміст. У них знайшов своє втілення "симфонічний" склад його мислення, одним з яскравих прикладів якого є словнозвісна "Патетична сцена". Клементі сприяв своїми фортепіанними творами виникненню піанізму нового типу, що дало змогу новому фортепіано вийти на широку концертну естраду.

Проблему Автора розглянуто в дискурсі рефлексійного підходу до творчості, тобто спочатку відносин Автора зі своїм твором, а потім зустріч свідомості слухача з твором як відображення авторської свідомості.

Досліджено фольклорну традицію та пісенні осередки Слобожанщини, пласт нового музичного діалекту і традиції пісенної обрядовості на Харківщині. Проаналізовано ритмоструктуру та різні мелоінтонаційні типи колядок, які виникли і розповсюджені у даному регіоні.

Розглянуто структуру традиційного українського весільного обряду, який відображає побутову й соціальну дійсність. Для аналізу окремих етапів обрядодії використано весільні пісні, створено цілісну модель весільної драми.